“Вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми Його розуміємо.”

Виконання Кроку Третього нагадує відкривання дверей, які, без сумніву, все ще замкнені. Нам потрібні лише ключ і бажання відчинити ці двері. Є тільки один ключ, і він зветься бажанням. За допомогою бажання двері легко відчиняються, й перед нами постає дорога з гаслом: “Це шлях до дієвої віри.“

У перших двох Кроках ми займалися роздумами. Ми по­бачили, що безсилі перед алкоголем, але також зрозуміли, що певна віра, хоча б в А.А., доступна кожному. Цей висновок не вимагав дії — лише визнання.

Як і всі наступні Кроки, Крок Третій закликає до активної дії, бо лише дія може побороти впертість, яка завжди пере­шкоджала Богові, або Вищій Силі, увійти в наше життя. Віра, звичайно, потрібна, алеоднієїїї недостатньо. Ми можемо мати віру, але не мати Бога в душі. Тому перед нами постає про­блема, як впустити Бога в своє життя? Крок Третій є нашою першою спробою зробити це. По суті ефективність усієї програми А.А. буде залежати від того, наскільки сумлінно й серйозно ми підійдемо до “рішення передати свою волю та життя під опіку Бога, як ми Його розуміємо.’

Для всякого практично настроєного початківця цей Крок здається важким і навіть непосильним. Як може він, при всьому старанні, передати свою власну волю й життя під опіку того чи іншого Бога? На щастя, ми, в кого також були подібні побоювання, рискнули спробувати, й тепер можемо заявити, що кожен, без винятку, може приступити до цього. Слід додати, що обов’язково потрібен початок, бодай найменший. Вставивши ключ бажання в замок і прочинивши двері, ми зрозуміли, що завжди зможемо відкрити їх ширше. Але впер­тість може з гуркотом зачинити їх знову, як це часто трап­ляється, і тоді доведеться заново підбирати ключ бажання.

Можливо, все це видається загадковим і малоймовірним, як теорія відносності Ейнштейна або пропозиція з ядерноїфізики. Але це зовсім не так.

Давайте поглянемо, наскільки воно практичне. Кожна лю­дина, яка прийшла до А.А. і має намір залишатися, вже зроби­ла початок у виконанні Кроку Третього, навіть не усвідомлюю­чи того. Хіба ж кожен з них не передав своє життя під опіку, захист і керівництво А.А. у всіх питаннях стосовно алкоголю? При їх вирішенні перевага надається ідеям, запропонованим А.А. Всякий зацікавлений новачок переконується, що А.А. — це єдина безпечна гавань для того потопаючого корабля, яким він став тепер. І якщо це не є врученням своєї волі й життя новознайденому Провидінню, то що це тоді?

Але припустимо, що інстинкт все ще протестує, а так воно й буде. “Добре, я припускаю, що відносно алкоголю мені доведеться залежати від А.А., але у всіх інших питаннях я все ж повинен зберегти незалежність. Ніщо не перетворить мене на нікчему. Якщо я постійно передаватиму своє життя та свою волю під чиюсь опіку, то що з мене буде? Я буду подібний до дірки в пончику. Так інстинкт і логіка намагаються підтрима­ти еготизм (самозакоханість) та перешкодити духовному розвиткові. Прикро, що таке міркування не враховує реальних фактів. А вони такі: чим більше ми виявляємо бажання залежати від Вищої Сили, тим незалежніші ми фактично. Отже, залежність, яку практикує А.А., насправді є способом досягнення справжньої незалежності духу.

Давайте розглянемо ідею залежності на рівні повсякденного життя. Ми навіть не усвідомлюємо, які залежні ми в цій сфері. В кожному домі є електрична проводка, по якій подається світло й енергія. Нас тішить така залежність, і ми лише хочемо, щоб подача струму не припинялася. Отже, визнаючи свою залежність від цього дива науки, ми стаємо більш неза­лежними особисто. До того ж ми почуваємося навіть безпеч­ніше й зручніше. Енергія проходить саме там, де вона по­трібна. Тихо та надійно електрика, ця дивна й незрозуміла для багатьох енергія, задовольняє не тільки наші елементарні щоденні потреби, але й найбільш відчайдушні. Запитайте про це підключеного до штучної легені хворого на поліомієліт, життя якого повністю залежить від мотору, що підтримує в ньому життя.

Але зовсім інакше ми поводимося тоді, коли ставиться під сумнів наша розумова чи емоційна незалежність. Як наполег­ливо ми домагаємося права самим вирішувати, що нам думати та робити. Звичайно, ми зважимо всі “за“ та “проти” своїх проблем. Ми уважно вислухаємо дані нам поради, але всі рішення повинні прийматися тільки нами. Ніхто не може втручатися в нашу особисту незалежність у таких справах. Крім того, ми вважаємо, що немає нікого, кому можна було б повністю довіряти. Ми переконані, що наш розум, підкріпле­ний силою волі, може вірно контролювати наш внутрішній стан і забезпечити нам успіх у житті. Ця бравурна філософія, у якій кожний претендує на роль Бога, гарно звучить на словах, але потребує ще серйозного випробування: наскільки дієвою вона є насправді? Для відповіді всякому алкоголіку достатньо буде уважно подивитися на себе в дзеркало. Якщо надто неприємно дивитися на власне відображення, то можна спочатку глянути, що дає незалежність звичайним людям. Всюди видно людей, сповнених гніву та страху, суспільство, розбите на непримиренні групи. Кожна група впевнена у своїй правоті. Кожна така впливова група, якщо вона досить сильна, самозадоволено нав’язує свою волю іншим. Те ж саме відбувається всюди й на індивідуальному рівні. Ці величезні зусилля приводять до послаблення миру та братерства. Філо­софія незалежності не виправдовується. Простіше кажучи, це – безжалісна невблаганна сила, яка приводить до руйнування.

Отже, нам, алкоголікам, можна сказати, ще повезло. Кожен з нас мав ледь не фатальну зустріч із свавіллям і досить на­страждався від нього, щоб шукати ще чогось. Волею обставин ми опинилися в А.А., визнали поразку, набули початків віри й тепер підійшли до рішення доручити свою волю та життя Вищій Силі.

Ми розуміємо, що слово “залежність” неприємне для багать­ох психіатрів і психологів, так само як і для алкоголіків. Як і наші друзі-фахівці, ми знаємо, що бувають неправильні форми залежності. Ми пережили багато їх. Наприклад, дорос­лі люди не повинні бути надто емоційно залежними від батьків, їх треба вчасно відлучати, а якщо цього не сталося, то їх треба поставити перед фактом. Саме така форма неправильної залежності привела багатьох непокірних алкоголіків до думки, що всяка залежність є дуже шкідлива. Але залежність від А.А. чи Вищої Сили не мала жодних негативних наслідків.

Вперше цей духовний принцип був серйозно випробуваний, коли почалася Друга світова війна. Члени А.А. були призвані на військову службу й розкидані по цілому світу. Чи зможуть вони дотримуватись дисципліни, вистояти під вогнем і пережи­ти лихоліття війни? Чи допоможе їм вижити набута в А.А. залежність? І вона допомогла. В них було навіть менше запоїв чи емоційних зривів, ніж у тих членів А.А., які перебували вдома, в безпеці. Вони були такі ж хоробрі й витривалі, як і інші солдати. їх залежність від Вищої Сили відчувалася на

Алясці чи на береговому плацдармі в Салерно. І ця залежність була основним джерелом їх сили, а не слабості.

Отже, як саме людина може доручити свою волю та життя Вищій Силі? Вона зробила початок тоді, коли поклалася на А.А. у залагодженні своїх алкогольних проблем. Однак за цей час вона побачила, що, крім алкогольних, у неї є ще багато й інших проблем, і деякі з них не можуть бути вирішені лише за рахунок особистої рішучості та відваги. Вони просто не зрушаться з місця; ці проблеми роблять його глибоко нещас­ним і ставлять під загрозу його новонабуту тверезість. Нашого друга все ще мучать докори сумління та почуття провини при згадці про минуле. Йому стає гірко від думки про тих, кому він все ще заздрить і кого ненавидить. Його фінансове стано­вище надто хитке, воно сильно турбує його, й він впадає у відчай при думці, що алкоголь спалив за ним усі мости до безпеки. Як же йому вийти з цього жахливого становища, яке коштувало йому сімейної злагоди та привело до розриву? Без сторонньої допомоги його власна рішучість і сила волі не можуть зробити цього. Тепер він мусить обов’язково залежати від ‘когось- або від “чогось”.

Цілком імовірно, що на перших порах цим “кимось” може бути його близький товариш з А.А. Алкоголіка запевняють, що його численні клопоти, особливо відчутні тепер через неможливість затамувати біль алкоголем, також можна залаго­дити. Звичайно, спонсор підкреслює, що хоч наш товариш і не п’є, його життя все ще залишається неконтрольованим, і що це лише початок виконання програми А.А. Подальша тверезість, викликана визнанням факту алкоголізму та відвіданням зборів, є дуже похвальною, але ще досить далеко до стійкої тверезості та повноцінного корисного життя. Саме тут особливо потрібні подальші Кроки програми А.А. Тільки постійне впровадження їх у своє життя може дати бажаний результат.

Інші Кроні програми А.А. можна виконувати успішно лише після рішучого та наполегливого опанування Кроку Третього. Це твердження може видатись дивним для новачків, які не відчули нічого, крім постійного викачування повітря та зроста­ючого переконання, що воля людини не має ніякої цінності. їх переконали — і правильно зробили — що багато проблем, наряду з алкогольними, не піддаються лобовій атаці однієї людини. А тепер виявляється, що є речі, підвладні лише окремій особі. Виключно самостійно таз урахуванням власних умов треба розвивати почуття бажання. Набувши бажання, тільки він сам може прийняти рішення впливати на себе. Намагання зробити це є актом його власної волі. Всі Дванад­цять Кроків потребують тривалого особистого напруження, щоб підкоритися їх принципам і, таким чином, сподіваємося, Божій волі.

І лише тоді, коли ми прагнемо підкорити свою волю Божій, ми починаємо використовувати її правильно. Для всіх нас це було найбільш дивовижним відкриттям.

Вся наша біда полягала в неправильному використанні сили волі. З її допомогою ми намагалися бомбардувати свої пробле­ми замість того, щоб спробувати узгодити її з намірами Бога щодо нас.

Метою Дванадцяти Кроків А.А. є максимальне сприяння цьому, і Крок Третій відчиняє двері.

При умові прийняття цих ідей справді легко починати виконання Кроку Третього. У всіх випадках емоційної тривоги та нерішучості ми можемо зупинитися, попрохати спокою та у тиші промовити: “Боже, дай мені розсудливості, щоб прийня­ти ті речі, які я не можу змінити, мужності, щоб змінити ті речі, які я можу змінити, і мудрості, щоб їх розрізнити. Нехай буде воля Твоя, а не моя.”