“Група А.А. ні в якому разі не повинна приєднувати або позичати ім’я А.А. ніякій спорідненій службі чи сторонній ініціативі, щоб проблеми грошей, майна й престижу не відвертали нас від основної мети.”

Як тільки ми побачили, що можемо справитися з алкоголіз­мом, то відразу подумали, що можемо справитися й з багатьма іншими проблемами. Багато хто вважав, що групи А.А. можуть займатися бізнесом, керувати будь-якими заходами в сфері боротьби з алкоголізмом. По суті, ми вважали своїм обов’яз­ком використати авторитет імені А.А. на добру справу.

Ось про що ми мріяли. В лікарнях не люблять алкоголіків, отже ми хотіли збудувати ряд своїх лікарень. Людям треба було розповідати про алкоголізм, отже ми хотіли просвіщати громадськість, навіть переписати шкільні та медичні підручни­ки. Ми б зібрали всіх відщепенців зі Скід Роуз, відібрали тих, кого можна вилікувати, а решті надали б можливість зароб­ляти на життя в умовах повної ізоляцп. Не виключено, що це принесло б нам багато грошей для інших добрих справ. Ми серйозно замислювалися над тим, щоб переписати закони та визнати алкоголіків хворими людьми. Щоб їх не ув’язнювали, щоб судді звільняли їх з-під варти під чесне слово. Ми б поширили А.А. в районах підвищеної наркоманії і злочинності. Ми б утворили групи з шизофреніків і параноїків, і чим силь­ніший невроз, тим більше уваги приділяли б йому. Виходило так, що якщо можна було б подолати алкоголізм, то можна було б справитись і з будь-якою іншою проблемою.

Нам спало на думку, що це можна було б перенести на заводи та відрегулювати стосунки між робітниками та капітал­істами. Наша безкомпромісна чесність невдовзі змогла б очистити й політику. Обійнявши однією рукою релігію, а іншою медицину, ми б розв’язали їх протиріччя. Навчившись жити щасливо, ми б показали всім іншим, як цього досягти. “А чому б нашому товариству Анонімних Алкоголіків, — думали ми, — не стати на чолі нового духовного прогресу!” Ми змог­ли би перетворити світ.

Так, у нас, членів А.А., були такі мрії. Це було цілком при- родньо, адже більшість алкоголіків — збанкрутовані ідеалісти. Майже кожний із нас колись прагнув творити добро, здійсню­вати благородні вчинки та втілювати високі ідеали. Всі ми шукали досконалості і, не досягнувши її, впали в іншу край­ність і знайшли заспокоєння в пляшці та затьмаренні свідо­мості. За допомогою А.А. Провидіння підвело нас до наших найзаповітніших сподівань. Отже, чому б нам не поділитися з іншими своїм способом життя?

Тоді ми спробували госпіталі А.А. — з цього нічого не вийшло, бо не можна залучити групу А.А. до бізнесу; надто багато кухарів зіпсують юшку. Групи А.А. також взялися за виховання, але коли вони почали галасувати про ті чи інші заслуги, то люди були збентежені. Чи А.А. виліковувала пия­ків, чи це був лише виховний проект? Яке спрямування мала А.А.: духовне чи медичне? Чи це був реформістський рух? З жахом ми зрозуміли, що зв’язані не тільки з хорошими устано­вами. Спостерігаючи, як алкоголіки врешті-решт попадають до в’язниць чи психлікарень, ми починали кричати: “Мусить же бути закон!” Члени А.А. почали стукати по столах в кабінетах законодавчого комітету, агітуючи за правову реформу. Крім доброго газетного матеріалу, це нічого більше не дало. Ми побачили, що незабаром можемо загрузнути в політиці. Навіть всередині А.А. виникла потреба усунути назву А.А. з клубів і закладів, пов’язаних з виконанням Дванадцятого Кроку.

Така практика привела до глибокого переконання, що ні за яких обставин ми не повинні приєднувати своє ім’я до жодної спорідненої ініціативи, якою б хорошою вона не була. Анонім­ні Алкоголіки не можуть стати всим для всіх, не треба й нама­гатися.

Кілька років тому цей принцип “неприєднання” був під­даний суттєвій перевірці. Кілька великих компаній, що вироб­ляють спиртні напої, вирішили включитися в сферу алко­гольного виховання. Вони вважали, що буде добре, якщо виробники спиртних напоїв покажуть значення громадської віповідальності. Вони хотіли підкреслити, що спиртні напої повинні служити для насолоди, а не зловживання; запеклі пияки мусять стриматися, а проблемні пияки-алкоголіки не повинні пити зовсім.

В одній з їхніх виробничих асоціацій постало питання, як проводити цю кампанію. Звичайно, вони збиралися використа­ти можливості радіо, преси та кіно для досягнення своєї мети. Але яка людина повинна очолити цю роботу? Вони відразу згадали про Анонімних Алкоголіків. Якби їм вдалося знайти ділового чоловіка в наших рядах, то чи не був би він ідеальною кандидатурою? Безперечно, він би знав проблему. Його зв’язок із А.А. був би цінним, бо це товариство зажило доброї репутації у громадськості і не мало противників у світі.

Незабаром вони визначили свою кандидатуру — члена А.А. з необхідним досвідом. Він відразу ж прийшов до правління А.А. в Нью-Йорку й запитав: “Може, в нашій традиції є щось таке, що б не схвалювало мого заняття цією роботою? На мою думку, таке виховання є безсумнівно корисним. Чи може ви, як члени правління, вбачаєте щось негідне в цьому?”

На перший погляд це насправді здавалося доброю справою. Потім закрався сумнів. Асоціація мала намір використати повне ім’я нашого члена у всіх своїх рекламах; він буде фігуру­вати як керівник рекламної кампанії і як член товариства Анонімних Алкоголіків. Ясна річ, що не було б жодних запе­речень, якби така асоціація залучила члена А.А. тільки через його ділові якості та знання проблеми алкоголізму. Але це ще не все, бо в даному випадку член А.А. не лише публічно розкриває свою анонімність, але й поєднує в умах мільйонів людей ім’я Анонімних Алкоголіків з даним виховним проектом. Може скластися уявлення, що тепер А.А. підтримує такий же спосіб виховання, як і асоціація виробників спиртних напоїв.

Як тільки ми зрозуміли, наскільки компрометуючим був цей факт, ми запитали майбутнього керівника кампанії, що він думає про це. “Ось тобі й маєш!” — сказав він. “Звичайно, я не можу братися за це. ІЦе не встигне висохнути чорнило на першій рекламі, як із табору прихильників заборони продажу спиртних напоїв пролунає пронизливий крик. Вони зі свічкою вийдуть шукати чесного члена А.А., щоб підтримав їх спосіб виховання. А.А. опиниться поміж прихильників і противників заборони продажу спиртних напоїв. Одна половина населення буде вважати, що ми разом з прихильниками заборони, а інша — що ми з її противниками. Буде цілковита плутанина!”

“Проте, — відзначили ми, — ви маєте законне право взятися за цю справу.*

“Я знаю це”, — сказав він. Але зараз не час говорити про права. Товариство Анонімних Алкоголіків врятувало мені життя, і його інтереси на першому плані. І, звичайно, я не поставлю А.А. у тяжке становиище.”

Щодо використання імені, наш приятель сказав усе. І ми ясно зрозуміли, що не можна позичати ім’я А.А. ніякій іншій справі, окрім своєї.