“Товариство Анонімних Алкоголіків не висловлює поглядів щодо зовнішніх питань, отже, ім’я А.А. ніколи не повинно  втягуватись у громадські суперечки.”

Ніколи з часу свого заснування “Анонімні Алкоголіки” не були розділені серйозними протиріччями. Також ми ніколи публічно не ставали на чийсь бік ні в яких питаннях супереч­ливого світу. Однак це не є набута риса. Можна сказати, що вона вроджена, бо, як заявив недавно один із ветеранів: “Прак­тично ніколи я не чув гарячих релігійних, політичних чи реформістських суперечок серед членів А.А. Оскільки ми не сперечаємось про це на самоті, то цілком зрозуміло, що не будемо робити цього й публічно.”

Ніби за якимось глибоким інстинктом ми, члени А.А., з самого початку знали, що ніколи, ні за яких провокацій не повинні публічно приймати ставати на чийсь бік у боротьбі, навіть достойній. Історія вчить нас, що суперечки приводили нації й групи до розколу. Інших розділяла надмірна самовпе­вненість, коли одні намагалися нав’язати решті людства свої власні уявлення. В наш час ми є свідками загибелі мільйонів людей у політичних і економічних війнах, часто викликаних релігійними та расовими відмінностями. Ми живемо в період загрози нового знищення з метою вирішення, як керувати людьми та розподіляти між ними продукти їх праці. Саме в такій духовній атмосфері народилася А.А., і, слава Богу, все-та­ки процвітала. Ще раз підкреслимо, що це небажання воювати один з одним не вважається якоюсь особливою чеснотою, що ставить нас над іншими людьми. Це також не означає, що члени товариства Анонімних Алкоголіків, які знову стали повноправними громадянами суспільства, збираються ухиляти­ся від особистої відповідальності чинити так, як вони вважають за потрібне в тих чи інших питаннях. Але що стосується А.А. як цілого, то тут справа цілком інакша. В цьому відношенні ми не втручаємось у громадські суперечки, бо розуміємо, що це приведе до загибелі нашої організації. Ми ж націлені на виживання і перетворення “Анонімних Алкоголіків* на щось набагато важливіше, ніж той вплив, який ми могли б колектив­но чинити на ту чи іншу справу. Оскільки зцілення від алко­голізму означає для нас саме життя, то нам ніяк не можна послаблювати своїх засобів до виживання.

Може, це створює уявлення, що в А.А. алкоголіки раптом стають миролюбними та живуть однією великою щасливою сім’єю. Звичайно, це зовсім не так. Як і всі люди, ми сваримо­ся. До того часу, як ми трохи вирівнялися, А.А. являла собою постійну сварку, принаймні зовні. Директор, який щойно про­голосував за витрати своєї компанії в сумі 100 тисяч доларів, на зборах А.А. міг виходити з себе через 25-доларові поштові витрати. Не погоджуючись з чиїмось методами керівництва групою, половина її членів могла сердито кинутись формувати іншу групу, яка їм була більше до вподоби. Старійшини, тим­часово обернені на фарисеїв, сердилися. Гострі атаки були спрямовані проти людей, запідозрених у змішаних мотивах. Незважаючи на шум, наші бурчання ніколи не завдавали А.А. ніякої шкоди. Вони були невід’ємною частиною навчання спільного життя та роботи. Слід відзначити також, що вони завжди були пов’язані з пошуками шляхів більшої ефектив­ності А.А., щоб принести якнайбільше користі якнайбільшому числу алкоголіків.

Вашінгтонське товариство — рух серед алкоголіків, початий століття тому в Балтіморі — майже знайшло відповідь на питання алкоголізму. На перших порах товариство складалося виключно з алкоголіків, які намагалися допомогти один одно­му. Початківці передбачали, що мусять присвятити себе цій єдиній меті. У багатьох відношеннях Вашінгтонці були близь­кі до сьогоднішньої А.А. їх членство сягало понад 100 тисяч. Якби вони залишилися самі собою та трималися своєї єдиної мети, вони б знайшли й повну відповідь на проблему. Але цього не сталося. Натомість, Вашінгтонці дозволили політи­кам і реформістам — як алкоголікам, так і не алкоголікам — використати їхнє товариство для своїх цілей. Наприклад, бурхливим політичним питанням того часу було скасування рабства. То ж незабаром Вашингтонські оратори публічно та рішуче заявили про свою позицію з цього питання. Можливо, товариство й пережило б полеміку про скасування, але в нього не залишилося шансів після намірів змінити американські звичаї пиття. Коли Вашінгтонці стали прихильниками по­мірності, то за короткий період вони цілком втратили свою ефективність у допомозі алкоголікам.

Досвід Вашингтонського товариства став уроком для “Анон­імних Алкоголіків.” Проаналізувавши помилки цього руху, перші члени А.А. вирішили тримати своє товариство поза громадськими суперечками. Так був закладений наріжний камінь Традиції Десятої: “Товариство Анонімних Алкоголіків не висловлює поглядів щодо зовнішніх питань, отже, ім’я А.А. ніколи не повинно втягуватись у громадські суперечки.”